Віртуальний музей комп'ютерного андеграунду

14/02/2026

Давненько я вже нічого не писав, але не переживайте, інтерес до хобі є і нової техніки трохи добавилося незважаючи на складний час.

От недавно попався мені старенький ноутбук про який я розкажу далі. Загалом ноутбук був в досить хорошому стані, але було одне велике «але». Його дисплей був повністю зламаний і тримався тільки на шлейфі матриці. Можливо якби це був якийсь інший простий ноутбук, з його порятунком я би не заморочувався. Але тут були два великих плюси. Все інше залізо було в дуже хорошому стані і матриця ноутбука була кольоровою активною. Чому це великий плюс?
Тому що ноутбук базується на 486-му процесорі. І якщо вірити датам на внутрішніх наклейках, то його рік випуску 1993. У ті часи активна кольорова матриця була дуже дорога і відповідно дуже рідкісна. Раніше у мене 486й ноутбук з активною матрицею був тільки один. Один ІВМ з серії ThinkPad (інші ThinkPad мали гірші матриці). А ось цей ноутбук тепер другий. Для тих хто не знає активна матриця це фактично та ж матриця, яка вже була в сучасних ноутбуках. Там фактично все те саме що і у сучасних ноутбуках приблизно до 2010х років виготовлення, вже пізніше інверторну підсвітку замінили на світло-діодну «LED»
У часи 486-х ноутбуків матриці переважно були монохромні і пасивні. На таких екранах вікна перемальовувалися жахливо помалу. Затримки були навіть при швидкому виводі тексту в DOS, наприклад командою “dir”. Але найгірше що було - це шлейф від миші у windows. Миша залишала великий шлейф під час переміщення. Це «давило на мозок» було страшно і виглядало убого. Далі у часи перших пентіумів, матриці вже стали кольоровими але були ще дуже тусклі і шлейф за мишею також був жахливим. Грати якісь ігри, де був швидкий рух, на таких ноутбуках також було «не дуже»
Фактично нормальні матриці у тому розумінні до якого ми привикли, і за адекватні для покупця ноутбука гроші, почали з’являтися десь ближче до 2000го року у часи ноутбуків на процесорах пентіум 2.
Але повернемося до сьогоднішнього експоната. Це ноутбук тайванської фірми “Twinhead” на логотипі якої знаходяться дві голови. Фірма заснована у 1984 році і існує дотепер.
Ноутбук який мені попався базується на процесорі 486 DX-33 Мгц, має 8 мб оперативної пам’яті і жорсткий диск на 200 мегабайт. Матриця кольорова активна, на якій уже все нормально і без затримок відображається. Присутній дисковод та слот для PCMCIA. Також в комплекті була оригінальна шкіряна сумка. Загальний стан всього був чудовий, навіть сумка не тхнула ніякою «пліснявою» як це легко могло би бути за 30 років.
Тільки от з дисплеєм не пощастило, його або зламали або ноутбук десь жорстко впав. На жаль історія мені не відома. Люди віддали його повністю анонімно. Просто залишили на сходах під будинком і сказали адресу де можна забрати :)
Спочатку я не мав надії його відремонтувати, але потім побачив що «не все так страшно» як здається.
Загалом я витратив на ноутбук один цілий великий комплект двохкомпонентної епоксидки.
Клеїв я ноутбук помалу, десь за 10 підходів. Тому що все добре склеїти з одного-двох разів було нереально. Я склеїв ті частини пластику на завісах які вдалося знайти в сумці. І взагалі укріпив всю внутрішню частину дисплею, все кріплення дисплею зробив металевим і з більшою площею контакту до кришки ноутбука.
Вийшло дуже добре, зараз екран тримається просто чудово, не гірше ніж коли він був новим. Абсолютно нічого не бовтається і все рівно закривається. І головне зовнішній стан майже не постраждав. Ззовні ноутбук виглядає нормально, тільки ззаду на одній завісі не вистачає трошки пластику. Але всередині все залито клеєм.
Шкода що клей у мене був прозорий. Коли мені в продажі попадеться чорний, я ще залатаю ту частину завіси де не вистачає сірого пластику. Там ще якраз є трошки місця «в глибину» для цієї заключної фази ремонту.
Також в ноутбука була невеличка проблема з охолодженням процесора. Колись радіатор там кріпився просто на якісь терморезинці, яка також виконувала роль клею. Тобто радіатор процесора ніяк не був прищеплений. Звичайно все те діло пересохло і тепер радіатор відпав і болтався окремо в корпусі ноутбука. Я поміняв терморезинку, а щоб радіатор далі не відпав, я поставив зверху на ребра радіатора легеньку пружинку, яка стискається коли збираєш ноутбук і ставиш верхню частину. І таким чином ця пружинка притискає радіатор до процесора і він уже просто не може відпасти і болтатися в корпусі ноутбука.
Вінчестер ноутбука перебуває в доброму стані і немає збоїв. Там стоїть німецький DOS, Windows 3.1 і кілька програм. В тому числі Microsoft Antivirus 1993 року! Я щось навіть не пригадую такого антивіруса. Також, що мені дуже сподобалося, це те що є оригінальний електронний мануал від цього ноутбука, де можна прочитати все про його характеристики, є інформація як ним користуватися і все інше. Там навіть є розпіновка портів ноутбука і адресний простір заліза! Таке я бачу перший раз, саме в електронному форматі.
З цікавого також те, що у ноутбука є вбудований трекбол. А кнопки миші, права і ліва, знаходяться на правій стороні корпусу.
При розборі ноутбука мене також чекав приємний бонус, це те що батарейка біоса не потекла і не розїла доріжки на материнській платі, як це часто буває у старих ноутбуках. Батарейка тут була виведена на дротиках і тільки чуть-чуть починала текти. Я її просто викинув і нічого не ставив в замін. У ноутбука дуже нормальний і адекватний біос який не дістає користувача дурницями. Без батарейки всі налаштування біоса злітають на заводські, але він тут адекватний, все стоїть автоматом добре по дефолту, жорсткий диск в режимі «автодетект» це також фіча яка тільки появилася в той час. Не треба було забивати всі параметри диска вручну. Все що злітає в біосі це тільки дата на 1990 рік. Але біос на це не жаліється а автоматом йде далі на загрузку з вінчестера.
Так що загалом аппарат дуже чудовий і я радий що зміг його відновити.

16/08/2023

https://www.jnsm.com.ua/h/0812M/

12 серпня 1981 року в підрозділі компанії IBM у місті Бока-Ратон (штат Флорида) представлено персональний комп'ютер IBM PC з процесором частотою 4,77 МГц, оперативною пам'ятт...

14/05/2023

Орель БК-08, це поширений в Україні клон комп’ютера ZX Spectrum, виробництва Дніпровського машинобудівного заводу. Так склалося, що я зараз перебуваю за межами України і маю з собою один такий комп’ютер у якості подарунка для якогось комп’ютерного музею. Скажу чесно, що зі спектрумами я майже не мав справи, хоч ці комп’ютери були і культовими і дуже поширеними у нас. Раніше, тут у групі, я вже писав про чеський клон ZX Spectrum, комп’ютер Didaktik Kompakt, який я запускав. Там все було трохи простіше, тому що комп’ютер мав вбудований дисковод на 3,5 дюйми для якого треба було підготувати дискети власного формату. А підключався до телевізора він стандартним шнуром. Оце і була вся моя практика зі спектрумами.
Тепер же у мене було багато вільного часу і я вирішив догнати пропущене.
Спершу розкажу трохи про комп’ютер. Отже це клон спектрума, процесор Z80 з частотою 3,5 мгц. 64 кілобайти оперативної пам’яті з якої користувачу доступно 48 кб. З цікавих особливостей тут, це кнопка NMI – немасковане переривання процесора. Якщо натиснути цю кнопку то процесор переключиться на роботу з окремою тіньовою пам’яттю, в яку може бути попередньо завантажена люба програма. Така опція в роботі є досить зручною при відладці якихось програм, оскільки в любий момент роботи ви можете виконати якийсь сторонній код. З фізичних особливостей Орель БК-08 радує користувача досить хорошою і надійною, механічною клавіатурою, яка має розширені можливості на відміну від оригінального спектрума. З цікавих мінусів, я можу відмітити те що у комп’ютера немає ніякої кнопки включення! Коли ви просто вставляєте вилку в розетку, то все уже працює :) Але додам що у оригінальному ZX Spectrum 1981 року, це було так само. Блок живлення тут до речі, аж на 24 вольта.

А тепер розповім про запуск комп’ютера «в польових умовах», отже у мене був сам комп’ютер і більше нічого. Звичайно я взяв з собою паяльник і припой, але все решта? Гарний маленький телевізор Philips, та ще і з ручкою для переноски, мені пощастило знайти, безкоштовно, в сусідньому містечку. Знайшов я його на сайті оголошень в розділі «віддам даром». Далі я хотів побачити кольорову картинку, а для цього мені треба було спаяти повний шнурок на Scart роз’єм. Розпіновку контактів я знайшов тут: http://oldcomputer.info/8bit/orel/index.htm
Сам оригінальний шнурок у мене був в комплекті, але там були два роз’єми din-7, щось таке для радянських телевізорів. А мені потрібно було один кінець розпаяти на скарт. Де знайти скарт роз’єм у Німеччині я спочатку не знав, але якось, за кілька днів, мені буквально на дорозі трапився справжній «скарб» На землі лежало трохи техніки на утилізацію, все з обрізаними шнурами. І серед того добра було кілька обрізаних скарт шнурів і різні аудіо шнури з роз’ємами «мініджек». Скарт роз’єми розбірні тож вони мені підійшли ідеально. Також серед тої техніки був старий відеомагнітофон і дека на дві касети. Все це я забрав і як показала практика, не даремно. Далі як ви могли помітити по розпіновці відео шнура, мені ще був потрібен резистор на 470 ом. Радіомагазинів з деталями тут здається взагалі немає як класу, тому мій варіант був знайти потрібний резистор десь… Але всі електронні плати, які я знайшов до цього часу не мали потрібного мені резистору :( Хоч я і майже нічого не знаю зі свого студентського курсу «електротехніки» але все ж дещо пам’ятаю. Замінити один резистор на 470 ом, приблизно, можна двома резисторами на 1 кілоОм якщо їх спаяти паралельно. І саме такі резистори я зміг знайти на платі старого відеомагнітофона! Щоб розібратися у маркуванні «нових» резисторів я скористався онлайн сервісами по оприділенню номіналів резистора по манкіровці. Хто не в курсі нагадаю що резистори уже давно маркують різнокольоровими кільцями, а не надписами параметрів, як це було в радянські часи. Отже я замінив один резистор по схемі, двома паралельними і закінчив відео кабель. Комп’ютер запустився! Хоч і я в кількох джерелах читав що не всі телевізори можуть правильно розуміти відеосигнал з цього комп’ютера, мій телевізор Philips все гарно показував.

Наступний етап було спаяти аудіо шнур для завантаження програм. Спершу я хотів вантажити програми через смартфон за допомогою спец софту. Але як далі виявилося для смартфону треба паяти трохи складніший шнур ніж здається. Тож я пішов іншим шляхом, майже класичним. Програми для спектрума я записав на свій PSP (Play Station Portable) у вигляді wav файлів і просто програвав їх як звук. Нагадаю хто не знає, що для оригінального спектруму програми постачалися на звичайних аудіокасетах. Ви вставляли їх у магнітофон, на спектрумі набирали команду загрузки, на магнітофоні натискали «play» і відбувалась загрузка програми, яка приблизно тривала 5 хвилин. У мене ж замість касет і магнітофона був аудіо файл і PSP, яка його програвала. Тож я спаяв простий прямий шнурок на 2 проводки. З комп’ютера Орель БК на мініджек, який вставляється в аудіо вихід PSP. Нагадаю що спектруми використовують тільки моно звук, а не стерео. Тож паяти шнурок треба тільки для якогось одного каналу. Контакт «земля» до «землі», а лівий чи правий канал до входу комп’ютера. Відповідно інший канал нікуди не підключений.
З завантаженням програм був ще один курйоз. Як виявилося команда LOAD якщо її набирати вручну по букві і команда LOAD яка тут вибирається «гарячою» клавішею «J» це не одне і те ж саме :)
Ручна команда «лоад» не працює! Для завантаження програм треба натиснути кнопку «J», у нас появиться команда «LOAD» а потім ще треба дописати подвійні лапки – LOAD ““
Далі натискаємо «ентер», а на аудіо програвачі запуск (play) І програма починає грузитися. Якщо загрузка не відбувається то треба погратися з рівнем звуку, підняти гучність «музики»

Мені вдалося пограти у кілька культових ігор, які були дійсно досить цікавими як для свого часу. А також я грав у гру «Качині Історії» випуску 2021 року, написана Українськими програмістами спеціально для ретроплатформи ZX Spectrum. Гра досить цікава, продумана і якісно написана.
На днях я побував на фесті любителів старих комп’ютерів у Німеччині, який називається HomeCon і відбувається кілька разів на рік в місті Hannau, там я демонстрував даний комп’ютер та ігри. Людей він зацікавив, особливо те що у нього хороша клавіатура і виявляється у нас робили комп’ютери які ще до тепер працюють і не потребують ремонту :) Гра «качині історії» також сподобалась багатьом, за гарне оформлення і кольорову гамму.

04/04/2023

Раніше я уже якось згадував про цей ноутбук, він у мене був, але не робочий. І ось в кінці минулого року мені вдалося його запустити. Так от сьогоднішній допис про перший портативний комп’ютер від фірми Apple, а саме про Macintosh Portable.
Як і вся портативна техніка з 80-х років він досить габаритний, його розміри 39*36*10 см, і важить 7,3 кілограми. Ці лептопи випускали з 1989 по 1991 рік. Ціна на той час 7300 доларів США, що зараз еквівалентно 16 000 доларам. Тепер про характеристики: Процесор Motorola 68000 частота 16 Мгц, 1 мб оперативної пам’яті на платі (плюс у мене стоїть плата розширення ще на 1 мб, разом 2 мегабайти). Жорсткий диск на 40 мб та 1.44 мб дисковод на 3,5 дискети. Дисплей 9,8 дюймів монохромний але матриця активна. Роздільчаста здатність 640 на 400 пікселів. Підтримка операційних систем Mac OS від версії 6.0.4 до 7.5.5

Якщо точніше про ремонт то мені вдалося зібрати один робочий комп’ютер з трьох не робочих. Ви звичайно подумаєте, а в чому ж така складність? Складність в тому що до наших часів цих лептопів, робочих не залишилося (у яких би не проводився попередній ремонт)
У ноутбука велика материнська плата де присутні близько 30 штук електролітичних конденсаторів, які від старості усі течуть і в найгіршому випадку роз’їдають доріжки материнської плати. Материнська плата багатошарова, тож коли відбуваються пошкодження контактів внутрішніх шарів, відновити її мало реально. Але мені все ж пощастило, одну плату вдалося зремонтувати. Спершу були відпаяні всі старі конденсатори, далі плата була вимита в гарячій воді, щіткою з милом. Адже від потікших конденсаторів, вона десь на половину була покрита липким шаром чимось схожим на олію, але це електроліт, який однозначно потрібно було змити. Далі плата була продута компресором і тиждень висушена на підвіконнику у останні теплі осінні дні.
Потім були перепаяні конденсатори, до речі замінити їх потрібно було також у блоці живлення (зарядці)
Після цього ноутбук попередньо ожив, але для повноцінного запуску йому бракувало ще багато чого.

Для початку розкажу вам про дуже дивну і зараз архаїчну схему живлення цього «ноутбука».
По перше тут немає звичного всім нам включателя комп’ютера. Ніякого тумблера чи окремої кнопки, яку переключивши ти точно знаєш, що живлення «пішло по схемі». Ноутбук постійно перебуває у режимі ніби сну, і пробуджується звідти натисненням любої кнопки на клавіатурі. А виключається, тобто насправді засинає, через вибір в меню операційної системи - «shutdown». Таким чином його схема постійно перебуває під живленням. Якщо хтось трохи розуміється на електроніці то зразу собі може уявити, що тоді відбувається з ноутбуком коли від нього відключити зарядку? Схема втрачає живлення і тоді він, якось мусить повністю виключитися (але не так як це заплановано виробником). І як воно усе працювало у ті старі часи коли ці комп’ютери тільки випустили у продаж?
Схема живлення більшості ноутбуків в тому числі і сучасних виглядає грубо кажучи, паралельно. Там є зарядка, яка заряджає акумулятор і паралельно від неї працює схема ноутбука. Відбуваються дві речі одночасно, якщо акумулятор сів чи його немає тоді від зарядки просто працює схема ноутбука і все добре. А в Macintosh Portable все не так, схема живлення тут послідовна, а не паралельна. Послідовна в тому що зарядка тут тільки заряджає головний акумулятор, а сам ноутбук уже живиться від акумулятора, але не від зарядки! З цього всього випливає, що без робочого акумулятора у вас нічого не запрацює! Так як не важливо чи є у вас зарядне чи немає, без акумулятора нічого працювати не буде. Звичайно за більш як 30 років всі оригінальні акумулятори давно перетворилися на цеглу. Але на щастя вирішення проблеми є. Нам потрібно просто поставити інший акумулятор на 6 вольт і все! Акумулятор обов’язково має бути свинцево-кислотним (грубо кажучи такий тип, як в автомобілях) ніяких літій-іонних чи нікель-кадмієвих рішень. Адже тоді при зарядці ви отримаєте вибух) У час випуску цього ноутбука літій-іонних акумуляторів ще не існувало. У ноутбук чудово встановлюється акумулятор від портативних ліхтарів чи сигналізації, він трохи менший по розміру. Я припаяв спеціальні клеми на проводках, щоб підключити його. А вільне місце утрамбував пінопластом, щоб акумулятор не бовтався всередині. Також для запуску ноутбука потрібна батарейка типу «крона» Вона тут заміняє батарейку CR2032 яка стоїть у всіх сучасних комп’ютерах і зберігає налаштування CMOS. У техніці Apple CMOS пам’яті немає, але є інша енергозалежна пам'ять PROM де зберігаються різні налаштування, наприклад час годинника.

Додам ще такий цікавий момент про акумулятор, що коли він розряджався і ноутбук не стартував, люди які не підозрювали про таку дивну схему живлення ноутбука могли подумати, що справа не запуску ноутбука, через зарядку. Ніби у ній проблема і просто треба іншу. Але якщо взяти зарядку від наступних поколінь ноутбуків apple powerbook то могла статися біда. Тому що вольтажі в зарядках співпадають – 7,5 вольт, але сила струму різна, оригінальна зарядка видає тільки 1,5 ампера. Коли новіші уже мають більшу потужність. Якщо ви брали іншу зарядку на 2 ампери, це ще також було нормально. А от якщо взяти зарядку на 3 ампери… То ноутбук звичайно ж не включиться, тому що у нього мертвий головний акумулятор. Але також через цю зарадяку згорить транзистор який відповідає за зарядку акумулятора! Тому що він не розрахований на таку силу струму, аж 3 ампери. Тільки на 1,5 – 2 ампери максимум! Навіть на двох амперах транзистор буде грітися і це, як то кажуть, не додасть йому життя. Через такі маневри з зарядками ви можете знайти не робочий ноутбук, тому що хтось давно уже спалив його схему зарядки  І ще раз додам що на переважній більшості ноутбуків в тому числі і сучасних, сила струму не грає ролі якщо вона не менша ніж потрібно, якщо зарядне може видати більше ніж споживає ноутбук то це навпаки добре. Але з Macintosh Portable все не так, тут схема живлення інша.

Поки я зрозумів всі ці нюанси пройшло багато часу і я передивився багато різних відео на ютуб а також прочитав різні статті. Тому зараз я дійсно радий що такий апарат вдалося запустити і він працює як треба.

Здавалося б тут уже все просто і видно світло в кінці тунелю, але з технікою від надкушеного яблука просто так не буває :) Я вже писав вище, що у мене було три такі ноутбуки і я також мав надію що хоч у одного з них буде робочий жорсткий диск, але я дуже помилявся. Жорсткі диски тут використовувались з інтерфейсом SCSI, як і всюди у техніці Apple у ті роки, але замість стандартного диску з 50-ти контактним SCSI роз’ємом тут стоять диски у яких роз’єм на 34 контакти! Це зовсім не стандартні диски, крім цього ноутбука вони ніде не використовувались. Жорсткі диски для Apple спеціально виготовляла фірма Conner, яка пізніше була куплена фірмою Seagate. Отже всі три диски були мертвими, у них від часу поплив резиновий герметик між кришкою і корпусом, через що сталась розгерметизація дисків. І взагалі та резина перетворилась на щось рідке, через що відбулось забруднення внутрішніх механічних частин дисків :( Як я перевірив їх роботу? Я спаяв шлейф перехідник з 34 контактного сказі на стандартний 50 пін, схему можна знайти в інтернеті. Так я зміг перевірити ці специфічні диски, підключивши їх до звичайного контролера, але тоді я побачив, що працювати вони не будуть. Спершу я думав що зможу спаяти ще один перехідник, зворотній, щоб підключити звичайний SCSI диск на 50 контактів до 34 контактного роз’єму ноутбука. Але як виявилось це не зовсім хороше рішення. Так як рідні диски у ноутбука були спеціально розроблені з пониженим енергоспоживанням (не забуваємо що ноутбук працює від акумулятора) І якщо я б просто припаяв звичайний вінчестер то він би висаджував акумулятор ноутбука за досить короткий час( А це вже не цікаво, крім того що мені доведеться ще раз паяти перехідник з великою кількістю контактів, коли мені уже одного вистачило.
І рішення було тут тільки одне, шукати електронний замінник SCSI диска, і таке рішення в природі існує і називається ця річ – BlueSCSI

BlueSCSI це пристрій який дозволяє працювати з файлами-образами на microSD картці як би це були фізичні SCSI диски. При чому на карточці пам’яті може бути кілька файлів і відповідно ваш комп’ютер буде бачити кілька фізичних дисків. BlueSCSI існують під стандартний SCSI роз’єм на 50 контактів, так і інші варіанти, наприклад зовнішній SCSI диск, або саме спеціальна версія для Macintosh Portable, яка уже має конектор на 34 контакти. Тобто все що вам потрібно це підключити BlueSCSI до ноутбука за допомогою прямого флоппі шлейфа який якраз має 34 контакти :)
Сам BlueSCSI в Україні знайти нереально, потрібно купувати в інтернеті і за цей подарунок я дуже дякую Alek P-ny, який мені багато в чому допоміг, окрім цього перехідника.
В інтернеті доступні образи різних систем, тож ми попробували запустити систему і досить швидко у нас все вийшло. Для цього ноутбука в Інтернеті я знайшов образи двох підходящих систем 6.0.8 і 7.0.1 Система версії 7 більш новіша і має більше функцій і можливостей. Єдина проблема в тому, що системи розповсюджуються абсолютно чистими без жодного стороннього софту. Софт знайшовся дещо пізніше. Так склалася ситуація, що мені вдалося відвідати німецький комп’ютерний фестиваль HomeCon тож там я отримав трохи програм і ігор як через емулятор зовнішнього apple дисководу так і зі справжніх фізичних дискет, вдалося гарно прокачати свій мак. Там він відпрацював повних 6 годин і деякий час навіть на акумуляторі, так як в один момент я не зауважив що зарядка була не підключена.

В закінчення статті додам ще такий цікавий факт про цей ноутбук. Як видно на фото у нього трекбол розміщено зправа, а клавіатура зліва. Все зроблено для правців, але якщо ви лівша то легко можете перекинути трекбол на ліву сторону, а клавіатуру на право. Шлейфи, які їх підключають, взаємозамінні і загалом все продумано щоб таке можна було зробити не відкрутивши жодного болтика. Взагалі ноутбук зроблений так що тут майже немає ніяких болтиків, єдині які є, кріплять жорсткий диск до металевої основи.

14/10/2022

Amstrad ALT-386SX це класичний лептоп з 80-х років від відомої Англійської фірми Amstrad
Загалом коли він мені попався то перебував у хорошому стані, екран тримається (що часто не так, у подібних лептопів) А також тут цілий весь корпус, пластик ще досить міцний і нічого ніде не тріснуто, що також рідкість, адже пластик від старості деградує і часто ламається. Звичайно не обійшлося і без ремонтів, які проте, були цілком очікуванні. Я розібрав лептоп, щоб викинути акумулятор який зберігає налаштування CMOS і годинника, адже ці параметри уже і так не зберігалися. Ну і цілком очікувано я побачив, що акумулятор почав протікати на материнську плату. Кілька доріжок уже потемніли і окислились, але все ще не було критично. Хоч лептоп і включався він також мав проблеми з вбудованим блоком живлення. Всі 13 електролітичних конденсаторів всередині, протекли, і їх довелося замінити. Я не уявляю як працював блок живлення коли наприклад конденсатор ємністю 470 мікрофарад, мав їх реально 12, а інший конденсатор на 100 мікрофарад показував всього 2 мікрофаради (решту я не перевіряв) Напевне якась хороша схемотехніка, інших причин я не можу уявити. Отже конденсатори терміново вдалося замінити, адже смердюче «варення» яке витікає з них, також добре роз’їдає доріжки плати. Додатково я зробив профілактику дисководу, почистив магнітну головку.
Тепер про конфігурацію лептопа. Як ви могли здогадатися з назви, серцем комп’ютера є процесор 386 SX, який працює на частоті 20 мегагерц. Оперативної пам'яті тут 4 мегабайти (встановлено 4 звичайні simm 30 модулі по 1 мб кожен) Жорсткий диск тут також класичний IDE 3,5 дюйма, об’ємом на 170 мегабайт. Дисплей монохромний VGA. Цікавою особливістю екрану є те що його можна переключити, звичайним тумблером, в режим інверсії. Це коли кольори змінюються на протилежні. Те що було чорним – стає білим. В середовищі DOS, для мене особисто, дуже зручно коли фон білий, а букви чорні. Також цікаво те, що у цей лептоп можна поставити якусь одну звичайну ISA плату 8 чи 16 бітну, адже тут розпаяний повноцінний ISA слот. Наприклад ви собі можете добавити звукову плату чи модем чи все що завгодно :) Блок живлення тут вбудований всередину, що також мені подобається. Лептоп також міг працювати не тільки від мережі живлення, а і від вбудованого акумулятора, який за скільки років, звичайно що розрядився в нуль. Комп’ютер має в наявності всі класичні порти того часу плюс вихід на окрему клавіатуру. Спереду присутня витяжна ручка, для переносу (тепер такого не роблять :) )
Так як маленький акумулятор для налаштувань cmos я забрав, то при включенні ноутбук жаліється на неправильну конфігурацію і пропонує зайти в біос для налаштування. Тут нам достатньо вибрати правильний тип дисководу, а також ввести вірну конфігурацію жорсткого диску. Це була ще одна з причин розібрати ноутбук, щоб подивитися який диск тут стоїть. Трохи пізніше виробники комп’ютерів зробили у біосі опцію авто визначення типу жорсткого диску (фактично так воно є і до теперішніх часів) Але у цьому лептопі такого ще не було, конфігурацію диску тут треба знати і вводити вручну. Жорсткий всередині, від фірми Western Digital - WD-1170. Далі по моделі диску у інтернеті потрібно було знайти його параметри. Є така відома підбірка налаштувань різного комп’ютерного заліза, яка називається TH-99 (total hardware 99) Безліч її копій гуляє по інтернету, наприклад тут: https://www.arvutimuuseum.ee/th99/. Знизу там є жорсткі диски, вибираємо Western Digital, шукаємо нашу модель (не через якийсь там модний пошук через базу даних сайту чи гугл, а через стандартну клавішну комбінацію у браузері Ctrl+F) https://www.arvutimuuseum.ee/th99/h/txt/4733.txt
І от зверху ми бачимо що у жорсткого диску 1010 циліндрів, 6 головок, 55 секторів. Ці параметри вводяться для диску С, зберігаємо біос, перегружаємося і лептоп уже грузиться з жорсткого диску. Все це буде працювати до виключення комп’ютера. Підчас нового включення ці параметри треба буде ввести ще раз.
Система тут стоїть MS-DOS 6.20 + Windows 3.11. Так як матриця екрану дуже повільна то переміщення курсору мишки майже не видно. Тому для початку я включив шлейф миші, в опціях миші, в панелі управління. Став лайк якщо знаєш що таке шлейф миші, репост якщо робив таке саме :) На лептопі встановлений деякий софт для Windows 3.х з якого найцікавішим для мене виявилась карта Англії де можна прокладати маршрут по дорогах. Щось таке ніби навігатор зразка 1993 року. Часи тоді були важкі, адже при любій операції, як то приближення чи відділення, карта відкривається не миттєво, а «малюється» на екрані якийсь час, деколи і не один десяток секунд. Але загалом воно працює, цікаво також те, що весь цей софт стоїть тут ще «з тих часів» більш як 30 років, адже система зареєстрована якимось Derek-ом Howes-ом, а це точно не той чоловік в якого я купив апарат.

03/10/2022

Сьогодні буде міні пост про випадкові але дуже приємні речі. Десь на початку вересня я проїжав мимо одної металобази і вирішив дізнатися про ціни на метал. На жаль мені зовсім не пощастило, потрібних мені людей ще не було, а база була закрита. На дворі уже кілька днів підряд падав дощ і навколо була мряка, а під ногами суцільне болото. Аж раптом, вдалині, через вікно машини, на купі будівельного сміття я побачив її – клавіатуру. Я вже здалеку помітив що клавіатура не якесь там новомодне фуфло, а щось справді цінне, можливо з 80-х. І коли я під’їхав ближче, то сумнівів уже не було – клавіатуру треба брати. Отже мені вдалося знайти клавіатуру Італійської фірми Olivetti з 1980-х років. Клавіатура була ціла, на місці всі кнопки, нічого не заламано. Все б добре, але як я казав вище, уже кілька днів падав дощ, тож клавіатура була повністю мокра і з неї вилилося багато води. Раніше на ній зверху ще був якийсь папір, який весь розмок і перемішався з внутрішнім брудом, який за більш як 30 років звичайно ніхто не чистив. Отож я кинув клавіатуру в багажник машини, зверху на якийсь пакет, і поїхав на роботу. Там я ще раз подивився на неї і просто не знав що робити. Звичайно її потрібно було повністю розібрати, але зайнявся я цим уже вечером, вдома. Я розібрав корпус клавіатури, зняв всі кнопки, відключив електронну плату від матриці клавіш. Найслабше місце усіх клавіатур це плівки матриці кнопок. Якщо всередину попаде вода, тоді якийсь контакт або закоротиться або якісь кнопки не будуть працювати. Тут конструкція така що плівки заклепані на заводі з пластиковим верхом і металічною основою, коротко кажучи, повністю розібрати кнопки неможливо :( Тож я вирішив що гірше вже не буде і я просто просушу її на батареї. Спочатку я думав продути її компресором, але потім відкинув цю ідею, адже компресором можна нагнати воду там де її ще не було і де її не повинно бути. Тож хай просто просохне, а там буде видно. І от пройшло близько двох тижнів як я вирішив подивитися що з того вийшло і на мій подив все запрацювало! Клавіатура повністю висохла і всі кнопки працюють! Далі залишилося просто помити всі пластикові деталі корпусу і кнопки. Залишки бруду, тепер уже сухого, я продув компресором і все стало майже як нове.
Зараз клавіатура працює добре, кнопки натискаються гарно і чітко. Хоч це вже і не механіка але працювати за такою клавіатурою досить приємно. Хочу звернути вашу увагу на те що головні букви тут російська кирилиця, а латиниця – менші букви. Все тому що фірма Olivetti була офіційним поставщиком комп’ютерної техніки у радянський союз, тож їх техніка була уже русифікована.
Клавіатура зроблена під свій оригінальний розєм типу сом порта, але з нею є перехідник на PS/2. Ну що, тепер залишилося знайти брендів комп’ютер до цієї клавіатури ;)