1. Судження — це форма мислення, у якій щось стверджується чи
заперечується в існуванні предметів або виражається зв’язок між
предметом та його властивостями чи відношення між предметами.
Судження бувають прості і складні. У простих судженнях пов’язані два
поняття — суб’єкт S і предикат Р за допомогою зв’язки є чи не є. У
складних судженнях пов’язані два і більше простих суджень за допомогою
логі
чних сполучників кон’юнкції, виключаючої і невиключаючої диз’юнкції,
імплікації і еквівалентності. Природною мовою ці сполучники виражаються
за допомогою граматичних сполучників «і» (або «та»), «або...або», «або»
(«чи»), «якщо..., то» «тоді і тільки тоді, коли».
Прості судження поділяються на:
1) екзистенціальні (судження існування), у яких виражається сам факт
існування предмета, що відображається в думці: а — а;
2) відносні судження, у яких роль предмета, що виражає відношення між
двома іншими елементами судження, виконують інші поняття: а R в, або R
(а, в);
3) атрибутивні судження, у яких стверджуються або заперечуються певні
властивості, що належать предмету: S є Р, S не є Р. Ці судження
називаються ще категоричними (див. табл. класифікації суджень).
Судження називають загальними, частковими, одиничними залежно від того,
чи мова йде про весь клас предметів, його частину чи про один предмет у
суб’єкті:
