20/10/2026
16 жовтня відзначали Всесвітній день хліба — символу життя, достатку й родинного тепла. Напередодні цього свята ми поговорили з Юлією Дідик — жінкою, для якої хліб є не лише головним продуктом, а й предметом власної праці та творчості.
Юлія народилася і проживає в Ярмолинцях, закінчила загальноосвітню школу №2, а згодом здобула вищу освіту в Хмельницькому національному університеті. Зараз працює за спеціальністю, дуже любить свою роботу, а для душі займається кондитерським мистецтвом та випіканням обрядового хліба. Понад вісім років вона створює короваї, які стають окрасою весіль, хрестин і ювілеїв. У її родині хліб завжди був у великій пошані, а бабусині слова «Якщо є хліб і вода — голоду нема» стали для неї життєвим орієнтиром. Для неї випікання короваю — не просто кулінарія, а глибокий сакральний процес, у який вона вкладає молитву, чисті думки й любов.
— Звідки у вас потяг до випічки?
— Потяг до випічки у мене з дитинства. Десь приблизно у п’ятому класі мама допомогла мені спекти мій перший торт — це був морквяний бісквіт зі сметанковим кремом. Мені це настільки сподобалося, що з того часу я почала випікати постійно. Спочатку це були зовсім прості рецепти, а згодом я шукала нові та складніші за технологією приготування торти й тістечка. Інтернету тоді ще не було, тому вчилася на власних помилках і практиці. Згодом почала робити тортики на замовлення.
— Як ви прийшли до обрядового хліба? Пам’ятаєте свій перший коровай?
— Дріжджовою випічкою та обрядовим хлібом я зацікавилася випадково. Гортаючи сторінки в Інтернеті, я побачила святкові короваї... і просто закохалася. Виникло шалене бажання спробувати самій. Мій перший коровай народився у серпні 2018 року. Відтоді я займаюся випіканням короваїв уже понад 8 років. Своєї першої коровайної хлібини я ніколи не забуду. Хвилювалася неймовірно! Переживала, що у мене немає професійної електричної пічки, а лише звичайна газова, хвилювалася, чи підніметься тісто, чи не опаде під час випікання... Але все вдалося з першого разу! Це було справжнє диво.
— Випікання короваю — це для вас просто кулінарія чи щось більше?
— Для мене — це глибокий сакральний процес. Чи має значення настрій і слова під час роботи? Величезне! З тістом потрібно працювати обов’язково з молитвою, зі світлими й чистими думками, у доброму настрої та мирі в душі. Тільки тоді хліб виходить благословенним і вдається на славу.
— Скільки часу займає випікання короваю? Розкажіть про сам процес.
— Випікання короваю — це довготривалий і трудомісткий процес, який займає від 12 до 16 годин. О шостій ранку я розпочинаю з приготування опари, готую здобу, якісне просіяне борошно та замішую тісто. Чекаю, поки воно гарно підійде, після чого формую сам коровай і знову відправляю його на розстойку. Найважливіший секрет — це добре вимішане тісто, а потім той самий момент, коли хліб готовий іти до печі: не раніше і не пізніше. Якщо поспішити або запізнитися, під час росту тіста можуть порватися шишки, або ж впасти серединка.
— Які інструменти ви використовуєте? Чи потрібна дорога техніка?
— Перші коровайчики я випікала у звичайній газовій духовці, і це доводить, що головне — бажання, терпіння та любов до справи, а не лише дорога техніка. Звісно, з часом з’явилися зручні форми, тістоміс, делікатні інструменти для ліплення витонченого декору (пташок, троянд, колосків), але основне — це вміння відчувати температуру та тісто. І ще хочу поділитися, що найкраща форма для випікання — це звичайні алюмінієві каструлі. У них найкраще й рівномірно пропікається виріб. Коли виймаєш з форми вже готовий коровай, який сяє, як сонечко, має рівненький золотавий бочок та кругленькі рум’яні булочки — розумієш: вдалося! У цей момент уся утома 16-годинної праці просто зникає, а натомість приходить така радість, що хочеться цілувати ту святу хлібину.
— Що у цій справі найскладніше?
— Найскладніше — це непередбачуваність дріжджового тіста та фізична виснажливість. Тісто чутливе до всього: до протягів, температури в кімнаті, якості борошна і навіть до вашого внутрішнього стану.
— Які вироби та спогади для вас особливі?
— За всі роки кожна робота була по-своєму пам’ятною, адже коровай випікається на найважливіші події людського життя — весілля, хрестини, ювілеї. Особливо запам’ятовуються грандіозні багатоярусні короваї, у які вкладаєш дні підготовки та годинами виліплюєш найдрібніші символічні деталі (лебеді як символ кохання та вірності, колоски на достаток, квіти). Надзвичайно гріють душу моменти, коли замовники після свята телефонують чи пишуть й кажуть, що хліб був не лише неймовірно красивим та духмяним, а й приніс у дім відчуття справжнього родинного тепла та свята.
— Які поради ви дали б тим, хто тільки починає?
— Тим, хто хоче навчитися пекти обрядовий хліб, я б порадила: не боятися помилок, адже тісто любить практику; перші невдачі — це лише досвід. Вкладати душу і не поспішати, бо обрядовий хліб не терпить метушні. Починати з малого і завжди ставати до роботи з молитвою, чистими думками та любов’ю до пекарської справи
