Гражда

15/10/2026

Перше видання у справі наукового дослідження судових процесів над українською молоддю Закарпаття у липні 1942 року: За українське Закарпаття / Упорядкування та передмова Василя Маркуся та Василя Худанича. — Ужгород: Ґражда, 1994. — 204 с.

12/10/2026

Вікентій Шандор: вплив ворожих чинників на політичне життя і державтотворчі процеси в Карпатській Україні

Кожна нова ідея знаходить у світі прихильників. Інакше не могло бути ані з ідеєю народного соціалізму та пов’язаним з нею агресивним походом Гітлера до «Нової Европи».

Цим походом Німеччини захоплювалися державні та політичні діячі цілого ряду країн, як також рядові громадяни цих країн, що з тих чи інших причин бажали бути учасниками цих нових перетворень.

Загальна погоня до співучасті в даній справі не могла оминути ані українців хоч би вже тому, що до січня 1938 року гітлерівська Німеччина безкомпромісно виступила проти СРСР. Таку позицію Гітлера до Совєтського Союзу західні демократичні держави в принципі приймали позитивно, що уможливлювало йому здобути певні політичні успіхи в Европі.

Похід Німеччини в «Нову Европу» проявлявся в Карпатській Україні специфічним способом. Мало хто в цьому краю володів німецькою мовою та й німецької преси чи політичної літератури майже ніхто не читав. Щоправда, в німецькій та світовій пресі у зв’язку з Карпатською Україною писалося і про українське питання взагалі. Однак, з другого боку, основні задуми Гітлера тут були невідомі, бо його «Майн Кампф» у цілій Чехо-Словаччині була заборонена, отже з-поміж українців навряд чи хтось читав її. А хто читав, той міг бачити політичну послідовність Гітлера на практиці, а саме, у здійснювання оголошеної ним програми, в тому числі й колонізації України та расової політики, і таким чином, не міг захоплюватися його походом до «Нової Европи».

@читачі продовження в коментарі

09/10/2026

09/10/2026

Михайло Мухин про Володимира Свідзинського
@читачі

У літературознавчому доробку Михайла Мухина знайдемо чимало текстів, які свідомо зорієнтовані на вживлення в дослідницький обіг незнаної або малодоступної інформації про письменника, його твори та обставини життя й діяльності.

Ця його праця заслуговує на особливу вдячність дослідників літературного процесу, оскільки значно полегшує зокрема пошукову роботу, орієнтацію в перебігу подій в житті того чи іншого автора, удоступнює тексти з приватних збірок чи публікацій в численній затраченій періодиці тощо.

Це бачимо на прикладі його об’ємної і вивіреної бібліографії літературного доробку Миколи Чирського, містких статей-есеїв про Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Липу, Івана Ірлявського, Олександра Олеся й Максима Рильського і т. д., епістолярної спадщини тощо.

В цьому контексті оригінальними, цікавими і змістовними є доповнення Михайла Мухина до статті О. Веретенченка «Із спадщини В. Свідзинського» (Пробоєм. ‒ Прага, 1943. ‒ Р. Х. ‒ Ч. 9. С. 530-531), яку з огляду на актуалізацію в ЗМІ постаті Володимира Свідзинського з нагоди його дня народження подаємо нижче.

20/09/2026

У книзі «Сучасні українські поети» (Чернівці, 1936) Михайло Мухин ім’я Леоніда Мосендза в різних ситуаціях згадує часто. А в літературному нарисі «Леонід Мосендз» оцінює його так:

«…В ряду сучасних українських ліриків Леонід Мосендз займає одно з найчільніших місць. Його творчість, що початково зосереджувалася навколо питань філософічних, фавстівського порядку, де на першім місці була трагедія пізнання всесвіту, останніми роками розгорнулася значно ширше…».

Цікаво зазначити, що Михайло Мухин, попри написання глибоких аналітичних літературознавчих, суспільно-політичних публіцистичних статей, упродовж десятиліть знаходив час для ведення хроніки широкого тематично актуального спектру, насамперед мистецької, в рубриках: «Хроніка емігранта», «З блокноту читача», «Літературний блокнот», «Літературні й україністичні матеріали по газетах», «Нова література щодо українського питання в совєтській імперії», «Новини української літератури», «Огляд українських журналів», «Українські мотиви в польській літературі останніх років», «Антиукраїнські публікації російської пропаганди французькою мовою», «Україна в московській літературі останніх років» і т.д.

Такі публікації мають ту ціннісну особливість, що об’ємно передають атмосферу реального часу. Що стосується конкретних особистостей, то вони сприймаються дуже живо й органічно в тогочасному ідеологічному й мистецькому середовищах.

От кілька фрагментів з літературної хроніки Михайла Мухина:

@читачі

11/09/2026

Пластове видавництво «Ватра», старанням проф. Л. Бачинського, видало 1928 року “Пластовий Співаник” на 72 сторінки, разом – 60 пісень. Пісні зібрав Б. Дуб, а переглянув М. Кобза.

У слові «Від видавництва» скавтмайстер Л. Бачинський пише: «Уже з поверхового перегляду “Співаника” кожний зауважить, що в його основу була положена народня пісня. До них ще додані пісні різних авторів, які своєю поезією чи музикою працювали над вихованням молоді.»

Народні пісні були приспособлені до пластового життя. В співанику є однак і пісні, що повстали вже у Пласті, під впливом пластового руху на Закарпатті. До них належить і пластовий гимн: «Гей, юнаки! Гей, пластуни!» — слова С. Черкасенка, музика Я. Ярославенка.

11/09/2026

Верховинська Ватра: Михайло Мухин. Сучасні українські поети

«…Добрий критик, свідомий своєї відповідальности перед нацією, може бути визначним організатором і промотором літературного руху, натомісць критики протилежного знаку не оживляють, а вбивають життя і творчість…»

15. ХІІ. 1934.
Зореслав у своїм «Завтра» вирівнює крок не лише свій індивідуальний, але також і цілої верховинської фаланґи молодих, з якої дехто зрештою може й перед Зореславом вирівняв свій крок зривом войовничої поезії, але виступ Зореслава помітніший тим, що досі він саме був репрезентантом Верховини на Парнасі Українськім. Отже в цій поезії Зореслав заявляє:

Ми знаємо: Завтра ‒ в заграві
Ми знаємо: Затра ‒ в огні…
По небі бронзово-смаглявім
Пролине на білім коні
Окрилений лицар казковий
Із прапором в дужих руках,

@читачі

05/09/2026

Особливі почуття полонили серця молодих Миколаї Божук і Юрія Станинця. При випадковій зустрічі в Ужгороді вересневої неділі 1926 року на Юрка блиснули “каштанові очі дівочі”. Сталося це так. Його товариш по гімназії Микола Мандзюк запросив його у гості до приємного товариства чотирьох дівчат-семінаристок на помешкання залізничника Івана Сподарика.

Привітна господиня дому пригощала всіх білою кавою, солодкими тістечками і щедрими дарами осіннього саду. Йшла жвава бесіда, жартували, згадували різні історії, співали. Було цікаво, та найбільше зацікавила Юрка його сусідка Василина (Миколая Божук – літературний псевдонім).

@читачі

02/09/2026

У пам’ять Михайла Мухина М. Антонович подає таку характеристику Покійного («У. С.», Париж, 29 вересня 1974 р.):

«…Нема змоги обговорити всіх публіцистичних і літературних праць М. Мухина. Можемо лише коротко вказати на його дуже рідкісне уміння створювати культурну й творчу атмосферу. Там, де він опинявся, розмова ставала завжди цікава, інтриґуюча і жвава. І хоч сам він мистецькою літературною творчістю не займався, вмів створити атмосферу для літераторів і поетів, які вміли це завжди належно оцінити. М. Мухин ставав немов центром, довкола якого формувалося творче мистецьке життя. В цьому відношенні і його перебування в Празі, і в Подєбрадах, і на Закарпатті дали плоди, яких нікому з української літератури ніколи не стерти.

Своїм суто Сократівським способом життя, байдужістю до матеріальних, земних багатств він корисно відрізнявся від свого довкілля, яке, ніде правди діти, не завжди його належно розуміло, часом його осуджувало, а часом і нехтувало ним, а все ж без таких людей, як М. Мухин життя стає завжди біднішим, буденнішим, нецікавішим. Той факт, що люди формату Михайла Мухина переводяться і дає відповідь на питання, чому наше літературне життя є на такому рівні, на якому воно є».

У своїй публіцистично-критичній творчості М. Мухин присвятив особливу увагу причинам нашого духового рабства, яке привело до поразки наших Визвольних Змагань у 1917-20 роках. Він бачив ті причини, як і Д. Донцов, в українському провансальстві, у шкідливих, розкладових ідеях М. Драгоманова, що до кінця 1920-их років був божком і духовим лідером українського космополітизму, який ідейно й політично роззброїв провідників української революції 1917-1920 років. М. Мухин був співробітником «Вісника» Д. Донцова і саме в ньому він опублікував свою першу працю на тему «Драгоманов без маски», а далі ціле своє життя зосереджував свою увагу на шкідливому для українства драгоманівстві.

Наш журнал із смертю Михайла Мухина втратив не тільки щирого приятеля і цінувальника, а й одного з найкращих націоналістичних співробітників. На сторінках «Визвольного Шляху» на протязі багатьох років друкувалися такі цінні розвідки-есеї М. Мухина: «3 минулих літ», «У путах шайтана», «Чумацьке навернення», «Більше світла», «Із життєпису академіка А. Кримського», «Професор Михайло Грушевський», «Драгоманов без маски» (в новій, доповненій редакції), «Іван Франко, як критик політичних поглядів М. Драгоманова», «З листування І. Франка», «Драгоманов в очах москалів та москвофілів», «Космополіти і націоналісти» та інші. Друкувався також під псевдонімом К. Подолянин.

Треба окремої розвідки, щоб належно з’ясувати і оцінити вклад сл. п. Михайла Мухина в розвиток української націоналістичної думки. Як безкомпромісовий націоналістичний публіцист, він не знав жодного хитання, тому кожна його праця була просякнена глибоким патріотизмом і такою ж послідовністю та безкомпромісовістю супроти космополітизму, москвофільства, драгоманівства, малоросіянства та всіх тих декадентських явищ, які сковують або руйнують духові сили української нації.

Покійного Михайла Мухина треба уважати за одного з тих визначних українських націоналістичних публіцистів, спадщина яких має тривалу, непроминальну вартість, тому і ім’я Його залишиться назавжди в пам’яті вдячних нащадків.

Джерело: Визвольний шлях. Лондон, 1974. Ч.9-10. С. 1052-1054.

@читачі

01/08/2026

Корнило Заклинський у долі Юрія Станинця
До дня народження Корнила Заклинського

…Перед самим Великоднем 1920 р. у Берегові відкрилася руська гімназія. Професор ‒ монах Крайчик – був у Нижньому Шарду, агітуючи батьків віддати своїх дітей на науку рідною мовою. І батько зразу ж записав Юрка до гімназії.

“‒ І писати, і читати, і все будуть там учити по-руськи? ‒ питав я здивований. ‒ Так, як я з вами говорю? ‒ допитувався батька… До такої школи відчув я симпатію…” По Великодню нове життя, нові люди ‒ новий світ ‒ зустрів Юрія Станинця в руській гімназії Берегова. “Там я ріс не тільки фізично, але й духовно. Там я дізнався, хто були мої діди-прадіди, звідки вони з’явилися на прекрасному Закарпатті, “чиї ми діти”.

Я тоді відчув себе сином великого українського народу, і я знав, що ціле життя буду йому служити, ким би я не став, куди б мене доля не кинула, які б обставини не склалися. Згодом мені прийшлося багато боротися, багато терпіти, багато енергії витратити на те, щоб це моє переконання обороняти, хоч наставляв себе нераз на такі небезпеки, що грозили моїй екзистенції. Та я витримав. Витримав то селянською консервативністю, яку гнути не можна, тільки ламати…”

@читачі